Надія (hope_of_victory) wrote,
Надія
hope_of_victory

Порохобот 150 років тому

Оришка допитується, чи сподобалося у Мар'янівці.
— Аякже. Сподобалося! — одказувала Христя.
— Що тепер у ній гарного? Побачили б ви її літ тридцять назад, коли ще панщина була, пан сам жив на селі. Весело було у панському дворі — хліб свій, горілка своя, музика своя... їж, пий, хоч розпережися, а гуляй! І людей тоді менше було, і люди кращі. Усе вкупочці, одно одного держалися. А пішло що накриво, коли хто почне одлучатися — пан зараз на сторожі. І вже винувате не просися і не молися.
І Оришка весело повідала Христі, кого і коли на стайні били, кого у дибки садили, кого у москалі завдали. Як одній жінці за крадіжку молока присудили цілий вік носити на шиї невеличкий глечичок, який нарошне заказали гончареві зробити. Як матір Ївги, коли дізналися, що вона непутня виходила заміж, — сам пан і дізнавався, — присудили обстригти, обмазати дьогтем і обтикати пір'ям і так водити голу по селу.
То були страшні споминки, гіркі перекази. Христя аж жахалася від їх, а Оришка — байдуже... її очі горіли, старе лице займалося радістю, їй, видно, весело було згадати свої молоді літа, ті давні випадки, від котрих Христина кров холола в жилах.
— Отак колись було! І добре було. Старший між людьми був, котрий здержував їх.
А тепер — усе те розлізлося, як стара одежина. Не знайдеш, де рукав був, де поли, де спина. Все пішло врозтіч. Все стало одно проти другого, як ворог кревний... Кожний так і стереже другого, як би насісти, обдурити, одняти. Не розберешся у такій сутолоці, хто свій, хто чужий. Всі чужі, кожен сам собі!
— Що ти тут мелеш? — обізвався Кирило, увіходячи у хату.
— А твоє яке діло? — гарикнула на нього Оришка.
— Ще б пак, розпащекувалася, що за кріпацтва краще було. Слухав я, слухав з кухні та й обридло мені слухати. Піду, думаю, хоч спиню трохи.
— Звісно, за панства було краще! Ти жив собі десь за двором, блукав там по полях, що ти бачив? А пожив би ти в дворі, побачив, що там було.
— От тобі й на! — розвів руками Кирило. — Дурна, зовсім дурна баба! їй одній, може, й добре було за панства, так вона дума, і всім так. Тепер, правда, теж трудно жити, так хоч знаєш, що ніхто не стоїть за твоєю душею, ніхто тебе ні нагайкою не вчисте, ні на стайню не поведе. Бува, правда, і голодно, і холодно, зате вільно. Вільно тобі як хоч жити.
— А хіба баба Оришка неправду сказала, що тоді ви знали одного пана і його береглися, а тепер кожного стережись, — обізвалася Христя.
— Та, бач, і тут трохи не так. Боялися пана, правда, але й свого-таки брата стереглись, щоб не підкусив, бува, перед паном. І тепер стережись. Тоді тільки шкури стерегли, а тепер — кишені. Он у чім усе діло.

Панас Мирний "Повія"
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments