May 21st, 2014

Націонал-соціалізм і Пушкін

Той лад, що існував в гітлерівскій Німеччині - не націонал-соціализм. Так само те, що було в ссср - не коммунізм і не марксизм. Що таке соціалізм? Чомусь це розуміють як зобов*язання держави роздавати гроші направо й наліво. Раз Гітлер грабував сусідів і за рахунок цього давав щось громадянам Німеччини, то при Гітлерові був соціалізм. Ажніяк. Справа навіть не втому що він прибив Рема та пішов на сговор з великим капіталом.
Ні, соціалізм - це не роздавання грошей бідним. Соціалізм - такий лад, основною ознакою якого є бурхливий розвиток соціуму. Тобто суспільства. Коли суспільство пропонує багато соціальних ролей людині. Соціальна роль - це причина, на основі якої люди об*єднуються в групи, великі чи малі, постійні чи тимчасові (ситуаційні). Коли багато таких ролей, легко здійснити перехід від однієї до іншої - оце соціалізм. І це багатство ролей страхує людину не тільки в матеріальному плані. А діє в усіх випадках. Не зумів себе реалізувати в якійсь одній ролі - є ще багато інших про запас.
Про який соціалізм мова, коли в гітлерівській Німеччині все було підпорядковано війні. І одна роль - воїн, для дівчат - мати воїна.
Націоналізм - ідея про те, що "один народ - одна держава". Кожному народові по державі. Це природний етап у розвитку народу - створити свою державу. А коли хтось прагне загарбати землі сусідів та за рахунок цього збудувати імперію, - то це не націоналізм. Це дещо протилежне йому.
Гітлер завойовув сусідів - створював імперію. Саме підкорення інших, приєднання чужих земель, панування над іншими народами, вся ця ідеологія Третього Царства - прямо вказує на спробу жити минулим.
Націоналізм - це усвідомлення своєї окремішності, він протилежний бажанню злити все в єдине ціле з чітким центром.
Центр, через "понаехали тут", змінюється (з точки зору сучасної людини - руйнується). Бо треба знати що робиться в провінціях, щоб вдержати їх, навіть силою. Тобто сама провінція входить у повсякденні думки центру, навіть коли між ними насильство. Замість того щоб думати про Німеччину - треба думати, наприклад, про Польщу. Навіть коли це думки на зразок "вони унтерменші", це все одно думки про Польщу. Тобто Німечинна як така зникає, стає фоном цієї боротьби. Менше часу думати про Німеччину, менше відтінків людина відрізняє у понятті "Німеччина". Бо коли "Німеччина" - єдина реальність навколо людини, то людина думає про Німеччину, звідки вона взялася, куди прямує. Тобто "Німеччина" стає просто лозунгом, в ім*я якої твориться дійсність, а дійсність сповнена думок про "проклятих польських партизан, проклятих англійців, які підтримують польских партизан, проклятих советів які мають свої плани на Польщу. А чи не можна проклятих совєтів використати проти проклятих польських партизан..." Де Німеччина? Нема Німеччини. Перетворилася на привид себе колишньої. Німеччина як самодостатня річ зникає. Вона існує лише як заперечення навколишньої дійсності. І чого дивуватися, що все це безумство врешті-решт матеріалізується та закінчується роздиранням Німеччини на два шматки. ( И как же шикарно, поистине с королевским размахом, на эти самые грабли наступил ссср в "холодной войне"... Сколько там процентов взрослых "тупых американцев" не может показать на карте мира Китай?.. )
Ідея імперії протилежна ідеї національної держави.
Старий лад закінчився. Навіть ті, хто прагне імперії, заражені бацилами нового ладу, тобто вже не можуть збудувати імперію, бо забули її рецепт. Вони навмання додають націоналістичні інгредієнти, яких ніколи не було в справжній імперії, бо вже не уявляють собі світ та успіх без них.
Можна сказати, що все безумство 20 століття з двома світовими війнами, все те, як Европу лихоманило, - наслідки того, що люди намагалися жити у новому світі за старима правилами.

А тепер, коли ми вже розібралися, що й до чого, давайте поговоримо про українську суміш націоналізму та соціалізму. Про справжнє явище, яке стоїть за цими словами, а не про міфи, котрі існують в уяві людей, для яких історія обмежена 20-им століттям.
Є така українська партія "Свобода", яка до 2004 року називалася НСПУ, тобто Націонал-Соціалістичною
Партією України. І є люди, які думають, що цей факт - ну такий страшний компромат проти "Свободи". Звичайно, вони не знають справжньої історії, зокрема історії соціалізму та націоналізму в Європі.
А також історії України.
Була колись така партія.

Українська Радикальна Партія
Голова партії: Іван Франко
Дата заснування: 4 жовтня 1890
Ідеологія: соціалізм, націоналізм
Кількість членів: приблизно 20 тис. чоловік

Тобто перший націонал-соціаліст (чи соціал-націоналіст) в Україні - це Іван Франко. Фігура це була дуже велика, приховати її не вдалося б, тому радянська пропаганда відрізала від нього націоналізм і вийшло наче він соціаліст, предтеча коммунізму. А Леся Українка? З нею ж та сама історія. Ну те, що вона соціалістка, ніхто й не приховував. Але ж вона була й українською націоналісткою. Її поема "Бояриня": "то може в нас ясніше світить місяць, ніж тута сонце...". "В нас" - це Україна, "тут" - це Москва. И вся поема така - нащо ми попхалися в цю погану-препогану Московщину, чого нам дома, де наша прекрасна Україна, не сиділося. Якщо це не український націоналізм, то що тоді взагалі націоналізм?
Тепер ви розумієте, де витоки сучасної української партії "Свобода"?
А де ж витоки вподобань Івана Франка та Лесі Українки? Можна, звичайно, згадати Шевченкове хрестоматійне "кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями, бо москалі - чужі люди, лихо роблять з вами...", а також що Тарас Григорович полюбляв читати видану в 1820 році "Історію Русів", де вперше мовиться про ідею автономії для України. Але це, хоч і близько до потрібної теми, все ж не зовсім вона. Та й Шевченко ж перебував під впливом чогось. Треба шукати джерело, першооснову.
Можна звичайно почати жалітися, що такі пошуки справа вкрай важка, позаяк клята Московщина все поруйнувала, заборонила та нав*язала нам свої смаки.
Добре, скажу я, давайте почитаємо Пушкіна. Але не як радянський школяр, а як освідчена людина початку 20 ст., бо врешті-решт поет писав саме для дорослих. І, як то кажуть, "ему и в страшном сне не могло присниться" що "Лукоморье - сказочная волшебная страна..."
"лукоморье" з маленької букви - церковно-словянське слово "затока"
Лукоморье (з великої) - назва цілком реальної історичної місцевості. Яка зараз називається Північне Причорномор*я та Приазов*я.
Хоча вже за часів Пушкіна назва була застаріла та рідковживана. Але ж ви знаєте цих поетів. Весь час шукають щось незвичайне і романтичне, тому й вірші часто-густо рясніють примітками - "застаріле поетичне".
Пушкін вчив ту ж версію історії, яку пізніше викладав В.О.Ключевський. Чому я так думаю? Ну так влада ж лишилася та сама. Тому й потреби переписувати історію не було. До того ж - саме в Ключевського я й прочитала, що "лукоморье - это слово "залив" по церковно-словянски".
Тому в Лукомор*ї "там русский дух, там Русю пахнет". Чим пахне на узбережжі - морем, звичайно. Тобто такий собі прозорий натяк на морських розбійників - вікінгів.
Той вірш, який ми усі вчили в школі напам*ять, написаний про Україну, про її південь. Де власне й подорожував поет, коли його писав. І знаєте що, забудьте мою іронію двома абзацами вище, ми таки "волшебная сказочная страна". Кажу вам це абсолютно матеріалістично, логічно, прагматично. І навіть трохи цинічно.
Хочете сказати, що той вірш не про Україну?
Ага-ага, особливо рядок "в темнице там царевна тужит" :)
Звичайно, Пушкін писав не про Юлю, а про певний основоположний принцип, матрицю так би мовити.
"а бурый волк ей верно служит"
Слово "бурий" означає - коричневий або чорний з червоним.

Зрозуміло, що Пушкін не міг писати щось на зразок: "Приїхав в Україну, тут повно націоналізму, анархізму та соціалізму...", бо, коли він жив, таких слів ще не було. Французи їх тільки-тільки в ті часи придумували. (Ну, може він їх і знав, але через царську цензуру вони б точно не проскочили.) Але поети - така категорія людей, що живуть більше в духовному світі, ніж у матеріальному. І описують, що бачать.
Ось ще трохи червоного і чорного від Маяковського, який, до речі, був етнічним українцем:

Знаете ли вы
украинскую ночь?
Нет,
вы не знаете украинской ночи!
Здесь
небо
от дыма
становится чёрным,
и герб
звездой пятиконечной вточен...

Тобто - існує в нашому духовному просторі ідея, яку поети бачать в чорно-червоних тонах.
Та чого тільки в нашому. У всесвітньому вимірі. Хіба ми не частина світу.

Роздивившись на те, що вдома робиться...
Червоно-чорний - революційний прапор ОУН та УПА.
Герб королівства Галиччина в Австро-угорській імперії - чорна галка йде по червоній балці на синьому фоні із золотими коронами (червоний і чорний, синій і жовтий).
Чорні та червоні прапори - використовував Махно.
Бунчук гетьманський - червоний і чорний, бунчук запорожців - білий і чорний.
вишивка (сорочку мати вишила мені червоними і чорними нитками... )

... глянемо й на всесвітню панораму.
Центр світових тенденцій до першої світової був у Франції. Звідси й відомий вираз "Увидеть Париж и умереть". Під червоними і чорними прапорами люди у Франції боролися за краще життя. А потім з того виник чорно-червоний прапор анархізму.

***

Що таке "свобода" і що таке "соціалізм"? Це право на достойне життя та працю. Самореалізацію в праці. Працю як насолоду, а не тягар. Щоб робота була хоббі, за яке ще й платять.
Тут доречно нагадати про "пролетаріат" Маркса. Ні, пролетаріат це не робітники. Пролетаріат - це люди які хочуть і можуть працювати, але в сучасному їм суспільстві нема умов, в яких вони можуть себе реалізувати. І ця проблема стосується не лише нижчих прошарків суспільства, а й найвищих верств. Бо саме аристократи й заварили всю цю кашу з соціалізмом, демократією, загальнодоступною освітою і таке інше. Від рабства страждає не лише раб, а й рабовласник. Бо від природи має більше здібностей, але реалії того ладу не дають йому повністью самореалізуватись.
Представник еліти змушений піклуватись про підданих, які звикли, що він головний, і все вирішує він, навіть коли він зловживає владою.
Так, наприклад, коли на майстра бойових мистецтв напали хулігани, він то їх побив. Але він також програв, бо такого роду стосунки характерні для нижчого рівня, на який він змушений був перейти. А його справжнім завданням є внутрішняя гармонія та духовний розвиток. Справжньою перемогою було б, коли він би зміг кількома словами "перевербувати" тих хуліганів на бік добра. Тобто, пояснити їм у чому справжнє призначення людини за божественним задумом.

Той "барин", який пиячить, б*є кріпаків... і таке інше. Взагалі вся картина його життя. Чому він це робить? Бо йому нудно, йому погано, в нього стан "піди туди не знаю куди, знайди те не знаю що". Він у пастці, і навіть не здогадується про це. Бо важко здогадатися, що щось не так, коли тебе називають головним. Як же дійшло до такого.
Сильна духом особистість, на початку історії людства, виборює собі свободу, і вважає, що більше її, то краще. І її особиста свобода - тобто можливість діяти так як хочеш ти - впирається в свободу інших людей, які хочуть чогось іншого. Лідер то їх перемагає, фізично чи психічно, бо в нього більше життєвої енергії, і змушує робити те, що вигідно йому. Люди йдуть за лідером, підтримують заснований ним лад, бо відчувають, що він крутий. Та й ті рішення, що приймає лідер, правильні, тобто вигідні племені, воно процвітає.
Далі - з одного боку лідер хоче передати надбане своїм нащадкам. З іншого - люди знають, що діти схожі на батьків. Тому всі погоджуються на спадкову владу. В обох цих бажаннях нема нічого поганого чи неправильного. Так формується королівська влада і аристократія. І спочатку все доволі непогано. Але проходять віки і... виявляється, що для справжньго лідерства потрібні не лише гени, а й умови, в яких закладені генами здібності розвинуться. І абсолютна влада - це зовсім не ті умови.

Безкінечна свобода собі - обмеження прав інших людей.
Безмежна влада аристократії при феодалізмі обертається проти неї самої. Бо всі люди в реаліях, породжених кріпацтвом, деградують. Ті, хто при владі, - також. Нема народного спротиву - не тренуються інтелектуальні м*язи. Не реалізується справжнє покликання (призначення) людини - думати. Саме інформації притаманна категорія безмежності безкінечності. (А люди матеріальним намагаються задовольнити духовні потреби. Звідси й безкінечний шопінг.)

Але знаходятся такі люди на верхівці влади, які розуміють в чому справа. І намагаються виправити помилку, вивести людство з пастки. Тому саме аристократи є першими революціонерами, соціалістами та анархістами. Принаймні теоретиками. А яким боком тут націоналізм у справі боротьби за достойну оплату праці? Стара держава своїм центром мала монарха. Щоб прибрати сам інститут монархії та аристократії, треба нову серцевину мати для держави. І бажано щось принципово нове, що собою не просто заперечує успішну державу монарха - імперію, а повністью перекреслює, робить неактуальною.
І отут соціалізм - ідея "заплати тому, хто створює щось корисне", на противагу феодалізму - ідеї "заплати воїнові", породжує націоналізм - ідею про те, що держава будується не силою зброї, а створюється людьми, які мають однакові погляди. Змінюється сама роль воїна у суспільстві, міфологія та ідеологія.

Анархізм, соціалізм і націоналізм - як слон в отій притчі про трьох сліпців.
Це одне явище на різних рівнях.
1) Анархіст. Людина яка каже: "Я сама все зроблю, відчепіться від мене, не треба мною керувати."
Людина такого типу ставить певні вимоги до наступного щабля - колективу. Це, наприклад, команда піратського корабля.
2) Соціаліст. Представник колективу. Наприклад, фабрики. Вимагає справедливої оплати праці, але ці вимоги зачіпають і наступний щабель - державу.
3) Націоналіст. Держава, яка не є загрозою для світу, бо прагне створювати блага і ресурси, а не захоплювати їх.

Тепер ви розумієте, що символізує червоно-чорний прапор та слова "анархізм", "соціалізм" і "націоналізм"?
І чому його так бояться совкові режими, які притримуються ідеології феодалізму?

Соціалізм - такий лад, де підтримують, того хто створює. А йому потрібне натхнення, а натхнення виникає як наслідок сильних вражень. А по справжньому вражає щось незвичайне. Тобто потібне різноманіття. Люди мають бути різними.
А феодалізму потрібні однакові люди, щоб їх легше було контролювати. Бо контроль - основа росподілу благ. Заволодіти чимось і ділити його - не обов*язково нечесно, можна й про нижчі класи дбати. Основа - добувати готове і ділити, а не створювати нове. Така система переживатиме постійні стреси, коли закінчується те, що ділять. І верхівка, яка має доступ, знатиме, що воно закінчується, раніше за всіх. І їй-таки треба шукати нове. Тому вона за таку роботу й бере собі найбільше. її розкіш
1) сигналізує що з благом все добре і
2) показує його розмір.
Протилежний табір - відкритість кордонів - можливість подорожувати, свобода слова, думки.